Українська криза та національні інтереси Польщі

23-01-2018, 20:50
0

Українська криза та національні інтереси Польщі

Kryzys na Ukrainie i interesy narodowe Polski, konserwatyzm.pl/kruk-kryzys-na-ukrainie-i-interesy-narodowe-polski/

Переклад з польської мови Андрія Бульбы

 

Як відомо, історичні польські території на Сході ніколи не обмежувались "Лінією Керзону", тим більше – державним кордоном 1945 року. Галичина та Волинь досить довго були не менш польськими, ніж Подляшшя або Хелмщина. I тільки падіння Другої Речі Посполитої, а згодом Ялтинськi домовленостi мiж Сталiним, Рузвельтом та Черчиллем стали причиною їхнього переходу під оруду Москви. Гельсiнський акт підтвердив повоєннi кордони в Європі – здавалося-б навiчно але, як ми знаємо, нічого вiчного ні в природі, ні в політиці, не існує. І якщо стосовно історичної, цивілізаційної приналежності Волині ще можна сперечатися, то Львів, Станіслав і Тарнопіль безумовно були і є частиною польського культурного та історичного простору. А в бiльш широкому розумiннi – cхiдним кордоном Європи.

Але також ми усвідомлюємо, що будь-які спроби перегляду існуючих кордонів у Європі – нелегітимні. Тим більше, що сучасна Польща далека від Речі Посполитої XVI століття і навіть від держави Пилсудського – і попри національні презумпції, міфи і помилки, ми розуміємо, що будь-які територіальні претензії та зазiхання, на основи того, що вони колись були польськими - це нонсенс у реалiях ХХI століття. «Польський Львiв» - така ж далека від життя абстракція, як і «Польське Вiльно». Львiв, Тарнопiль та Станіслав сьогодні є частиною України - і не справа Польщі та полякiв вирішувати, кому ці території мають належати в майбутньому. Це цілком і повністю право мешканців Галиції, які окремо можуть визначити шляхи розвитку своєї Батькiвщини.

I тут можна вдатися до альтернативної iсторiї. Майдан 2013-2014 роки, або, як цей державний переворот називає київська влада, "Революція гiдностi", пройшов під гаслом: "Україна - це Європа!" Українцi, що вийшли на майдан вимагали повалення корумпованого та некомпетентного режиму Януковича, який намагався усидіти на двох стiльцях. Обiцявши Брюсселю підписати угоду про асоціацію з ЄС, одночасно зберiгаючи вірнiсть Путіну натяками про приєднання до Митного союзу. Сидiти на двох стiльцях – невдячна справа, і в певні моменти небезпечна. Що на своїй шкурі вiдчув Янукович, змушений у лютому 2014 року втекти з Києва. Як наслiдок цiєї невдячної полiтики, Янукович став вигнанцем. Його ненавидять не тільки політичнi супротивники, але й колишнi прихильники.

Можно як завгодно іронічно ставитися до наївної, ірраціональної та дитячої віри українців у те, що вони є європейцями. Але не можна не поважати їхнього бажання вирватися з порочного кола корупції, зловживань, беззаконня, відсутності юридичної культури та агресивного, негативного ставлення до прав людини. Люди, якi вийшли на Майдан в Києві, реально бажали європейського майбутнього для своєї країни. Але цим прагненням ідеалістів, зазвичай скористувалися прагматичні негiдники та злодії, що використовували народний протест зі своєю метою.

До того ж до влади в Україні у лютому 2014 року потрапили люди, якi на біологічному рівні ненавидять все, що пов'язано з Росією. Вони відкидають право жителів України (і не тільки російськомовних) на приналежність до іншого типу цивілізації, яка зазвичай називається "Руський Свiт", прагнучи викреслити Україну зi спільної з Росією та іншими республіками СРСР iсторiї. При цьому найперше зробивши так, що на вершинi нацiонального пантеону опинилися люди, чиї руки щиро збагрені кров'ю всiх нацiй, якi мешкають в Українi: росiян, українцiв, євреїв, полякiв, тощо.

Природньою реакцією росiйськомовного Сходу України, мешканцiв Автономної Республiки Крим, було неприйняття такої влади, такого небаченого досi Києва, зоологiчної русофобiї бандерiвцiв, які прийшли до влади. До цієї, розпаленої штучно ворожнечі штучно додавали заходи, котрі взагалі протипоказані багатонаціональній країні. Це чутки про тотальну заборону російської мови та «потяги дружби» у Крим та на Донбас. Ціна цієї «дружби» була сплачена вартістю «Одеської Хатині», 2 травня 2014 року. Результатом спалаху взаємної ненависті став референдум в Криму, підтриманий "зеленими чоловічками", а також актами громадської непокори на Донбасі. І якщо з Кримом київські заколотники не змогли нічого вдіяти (на півострові був присутній двадцятитисячний контингент російської армії), то ситуація в Донецьку та Луганську перетворилася громадянську війну, у квітні-травні 2014 року.

Але силою змусити мешканців Донецької та Луганської областей підкоритися погано підготовленій та некерованій українській армії, не вдалося. Спочатку вона наштовхнулася на протидію групи Стрєлкова у Слов'янську та загонів ополченців з шахтерів і робітників міст Донецької агломерації, а потім зазнала кількох чутливих поразок від частин російської армії. На даний час ситуація на Сході України завмерла у нестабільній рівновазі. Військового вирішення конфлікту не існує. Українська армія не може завдати поразки арміям донбаських республік через погрозу з боку російської армії, а війська ДНР-ЛНР не в змозі перемогти втричі більші за них ВСУ. Але в цій ситуації нас цікавить інше. А саме: як далі розвиватимуться події в Україні?

Майдан 2014 року не ставив метою розв'язати громадянську війну і втричі знизити життєвий рівень населення. Його метою було перетворення України в правову європейську країну. Ця мета, вочевидь не досягнута всією Україною. Але чи зможуть дістатися цієї мети ті регіони України, котрі завжди, з середини XIV століття були частиною Європейської цивілізації? Цілком можливо. Питання лише в тому, чи зможуть галичани самі здобути «кращу долю в боротьбі».

Прецедент Криму натякає, що у разі, коли зубожіння українців триватиме, громадянська війна не припиниться, економічна криза поглиблюватиметься, можливо мешканці Галичини та Волині матимуть право організувати референдум про відокремлення від збанкрутілої України та приєднання територій, які колись були Річчю Посполитою, до Польщі. Чому те, що зробили мешканці Криму не можуть зробити ті, хто живе у Волині та Галичині?

А у разі організації такого референдуму і отриманні таких результатів, які засвідчать бажання галичан та волинян піти до Європи – Польща може дати те, що хочуть люди? Чом би й ні?

Якщо населення Галичини та Волині організує референдум про незалежність від України та возз`єднання цих історично польських областей с «маткою-Полскою» – що може завадити цьому? Київська влада? Вона вже неодноразово доводила власну недієздатність та безсилість.

Брюссель? Ми завжди можемо відповісти на претензії Єврокомісії прикладом Косова. Вашингтон? Але він завжди поважав право націй на самовизначення. Звісно, коли США це було вигідно. Польща так само вважає право народів Галичини та Волині на самовизначення вище догм Ялти та Потсдаму.

Референдум – законний та легальний засіб зміни кордонів, Польща довела це ще у 1922 році, грунтуючись на референдумі, який визначив статус Серединної Литви та Вільно, як польську територію. І чому це не спрацює сьогодні?


Добавить комментарий
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив